Правовий висновок ВСУ від 18.09.2-13 року у справі за №№ 6-75цс13 про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов'язання повернути квартиру, визнання права власності на квартиру

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

18 вересня 2013 року                                                                                        м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Балюка М.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І.,	Ємця А.А., Лященко Н.П., Онопенка В.В.,	Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
	Гуля В.С., Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,	Фесенка Л.І., Шицького І.Б., -

розглянувши на засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський заводобудівельний комбінат" до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов'язання повернути квартиру, визнання права власності на квартиру за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
13 березня 2013 року,

 

в с т а н о в и л и:

 

У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю  "Броварський заводобудівельний комбінат" (далі – ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат") звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 3 березня 2011 року між указаним товариством і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу. За умовами цього договору продавець зобов'язався передати покупцю квартиру АДРЕСА_1, а відповідачка зобов'язалася сплатити вартість цієї квартири в сумі  262 463 грн 98 коп. до 3 березня 2031 року; сума щомісячного платежу становить 1 093 грн 60 коп., яка повинна сплачуватися покупцем продавцю не пізніше третього числа поточного місяця.

ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" обов'язки  за договором  виконало в повному обсязі, передало квартиру ОСОБА_1, проте остання за період з березня 2011 року до березня 2012 року не здійснила жодного платежу за квартиру.

Вважаючи, що зазначене порушення відповідачкою договору є істотним; указане товариство під час укладення договору розраховувало на еквівалентну оплату й не мало наміру передавати у власність покупця квартиру безоплатно, позивач просив  розірвати договір купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинити право власності на квартиру, зобов'язати ОСОБА_1  повернути квартиру та визнати право власності на квартиру за
ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат".

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від
21 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
13 березня 2013 року вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким розірвано договір купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу від 3 березня 2011 року, укладений між ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" і
ОСОБА_1; зобов'язано відповідачку повернути позивачу зазначену квартиру; визнано за ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" право власності на квартиру.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року порушується питання про скасування ухваленого судом касаційної інстанції рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на:

ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року, постановлену в порядку касаційного провадження, у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про розірвання договорів поруки (№ 6-28673св10), якою рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 скасовано й справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
24 жовтня 2012 року у справі за позовом до приватного підприємства "Інвест-Прогрес", товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресбуд-Інвест", публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Соцком Банк", публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна та договорів кредиту, стягнення коштів (№ 6-29129св12), якою рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання кредитного договору скасовано й залишено в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних позовних вимог;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
13 березня 2013 року у справі за позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання договору іпотеки та зобов'язання вчинити певні дії (№ 6-43815св12), якою рішення суду апеляційної інстанції скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

постанову Вищого господарського суду України від 10 березня 2009 року у справі за позовом про розірвання договору купівлі-продажу та зобов'язання вчинити певні дії (№ 23/228-08), якою рішення господарського суду Дніпропетровської області та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду про задоволення позову скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у цих справах суди  касаційної інстанції, застосовуючи частину другу статті 651 ЦК України, дійшли висновку, що закон як підставу розірвання договору на вимогу однієї сторони передбачає не лише сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а й обов’язкову наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Скасовуючи судові рішення у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції застосував до даних правовідносин частину другу статті 651 ЦК України та виходив із того, що встановлення факту невиконання протягом року відповідачкою умов договору щодо здійснення щомісячної оплати за товар, яке є істотним порушенням умов договору, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання такого договору. Крім того, суд касаційної інстанції не встановив обставин, що свідчили б про відсутність вини відповідачки в указаному порушенні договору, і дійшов висновку, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості виконати зобов'язання за договором належним чином.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права, а саме частини другої статті 651 ЦК України, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є не однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявниці, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 3 березня 2011 року між ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з розстроченням платежу. За умовами цього договору вартість квартири становить 262 463 грн 98 коп., яку відповідачка повинна сплатити до 3 березня 2031 року, і сума щомісячного платежу становить 1 093 грн 60 коп., яка повинна сплачуватися покупцем продавцю не пізніше третього числа поточного місяця.

Позивач за умовами договору  передав квартиру ОСОБА_1. Остання за період з березня 2011 року до березня 2012 року не здійснила жодного платежу за договором, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість за вказаний період у сумі 13 123 грн 20 коп.

9 червня 2012 року ОСОБА_1 перерахувала кошти в розмірі
10 тис. грн на розрахунковий рахунок, зазначений у договорі купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу від 3 березня 2011 року. Проте зазначені кошти не були перераховані за призначенням, оскільки реквізити розрахункового рахунку ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" були не правильно вказані в договорі від 3 березня 2011 року та, відповідно, в заяві відповідачки про перерахування коштів.

8 вересня 2012 року ОСОБА_1 на виконання договору на належний розрахунковий рахунок сплатила кошти в розмірі 21 800 грн.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов’язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов’язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої  статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Таких по суті висновків дійшли й суди касаційної інстанції, постановляючи вказані в заяві для прикладу судові рішення.

За загальними положеннями ЦПК України обов’язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.  Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

У порушення вказаних вимог судом у справі, яка переглядається, не було досліджено питання істотності порушення відповідачкою умов договору купівлі-продажу та наскільки продавець позбавився того, на що він розраховував, з огляду на те, що судом першої інстанції у справі, яка переглядається, ураховано термін, на який укладався договір купівлі-продажу, - до 3 березня
2031 року, та зіставлено його з періодом заборгованості, яку допустила ОСОБА_1. 

Таким чином, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановили, що рішення суду касаційної інстанції від 13 березня 2013 року у справі, яке переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
13 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий   Судді Верховного Суду України:				А.Г. Ярема
	М.І. Балюк   І.С. Берднік   Л.І. Григор’єва   В.С. Гуль   В.І. Гуменюк   А.А. Ємець   Н.П. Лященко   В.В. Онопенко		Л.І. Охрімчук   М.В. Патрюк   О.І. Потильчак   Я.М. Романюк   Ю.Л. Сенін   Л.І. Фесенко   І.Б. Шицький

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова позиція

(постанова Судових палат у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-75цс13)

 

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право  розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.