Джерело: www.notarius.co.ua/329 від 29.10.14

Правовий висновок ВСУ від 18.09.2013 року по справі №№ 6-76цс13 про визнання прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними,

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого	Яреми А.Г.,
суддів:	Григор'євої Л.І.,	Онопенка В.В.,
	Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І.,
	Лященко Н.П.,	Романюка Я.М.,
	Патрюка М.В.,	Сеніна Ю.Л., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до спеціалізованого державного підприємства «Укрспец”юст», Головного управління юстиції у Миколаївській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – ОСОБА_11, про визнання прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2005 року ОСОБА_1., ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до спеціалізованого державного підприємства «Укрспец”юст» (далі – СПД «Укрспец”юст»), Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі – Управління юстиції), управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі – Виконавча служба), товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі – ТОВ «Ніконджитбудсервіс»), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – ОСОБА_11, про визнання прилюдних торгів від 29 жовтня 2004 року, угод із продажу на прилюдних торгах приміщень гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1, та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними.

В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що організація та порядок проведення торгів здійснені з порушенням чинного законодавства, що призвело до порушення їхніх житлових прав як мешканців гуртожитку на користування житловими кімнатами й приміщеннями загального користування.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2012 року позов задоволено частково: визнано публічні торги з продажу частин приміщень гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1, які відбулись 29 жовтня 2004 року, та складені за результатами їх проведення акти проведення прилюдних торгів недійсними; вирішено питання про оплату судових витрат; у частині позовних вимог про визнання недійсними протоколів прилюдних торгів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 лютого 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року відмовлено ОСОБА_2, ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за їхнім позовом до СПД «Укрспец”юст», Управління юстиції, Виконавчої служби, ТОВ «Ніконджитбудсервіс», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання прилюдних торгів від 29 жовтня 2004 року, угод з продажу на прилюдних торгах приміщень гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1, та протоколів і актів проведення прилюдних торгів недійсними.

12 червня 2013 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року.

У заяві про перегляд ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Підставою для перегляду судових рішень зазначено неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: гл. 4 ЖК Української РСР, Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606 –XIV (далі – Закон від 21 квітня 1999 року № 606 –XIV), ст. ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна), Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення про гуртожитки).

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 додала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року, від 17 жовтня 2011 року, від 4 листопада 2011 року, від 22 листопада 2011 року та від 11 травня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права до подібних правовідносин.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року, від 17 жовтня 2011 року, від 4 листопада 2011 року, від 22 листопада 2011 року та від 11 травня 2012 року, які додані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції при вирішенні позовів інших мешканців гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1, до тих самих відповідачів про визнання прилюдних торгів незаконними, визнання угод із продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах нікчемними, визнання протоколів та актів проведення прилюдних торгів недійсними, погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, дійшов висновку про те, що реалізація з прилюдних торгів окремими об’єктами кімнат гуртожитку та приміщень загального користування, зокрема: коридорів, душу, без виділення їх в окремий об’єкт власності здійснено всупереч вимогам закону, у зв’язку із чим підлягають визнанню недійсними як самі прилюдні торги, так і акти проведення прилюдних торгів, оскільки вони є фактично юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі яких нотаріусом видається правовстановлюючий документ.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 грудня 1972 року гуртожиток, що розташований АДРЕСА_1, прийнято в експлуатацію та передано на баланс Миколаївського заводу конденсаторів, на базі якого згідно з наказом Мінмашпрому України від 24 лютого 1994 року було створено відкрите акціонерне товариство «Ніконд» (далі – ВАТ «Ніконд»).

14 січня 2000 року на добровільних засадах шляхом об’єднання вкладів засновників ВАТ «Ніконд» та фізичних осіб: ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 - створено ТОВ «Ніконджитбудсервіс», до статутного фонду якого увійшла і будівля гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 червня 2001 року ТОВ «Ніконджитбудсервіс» 3 липня 2001 року отримало свідоцтво на право колективної власності на вказаний гуртожиток загальною площею 6575, 5 кв.м, яке зареєстроване в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 3 липня 2001 року за НОМЕР_1.

24 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_15 придбала S_1 частини нежитлових приміщень, що розташовані на 1 поверсі зазначеного гуртожитку (т. 1 а.с. 14).

Позивачі є мешканцями гуртожитку, які відповідно до ст. 128 ЖК Української РСР та Примірного положення про гуртожитки вселені до гуртожитку. ОСОБА_1 вселено до кімнати № 926 у цьому гуртожитку 29 серпня 1985 року, ОСОБА_2 - до кімнати № 515 у цьому гуртожитку 22 лютого 1988 року (згідно з довідкою ВАТ «Ніконд» від 6 листопада 2006 року).

У подальшому між позивачами та ТОВ «Ніконджитбудсервіс» були укладені договори найму приміщень житлових кімнат гуртожитку: з ОСОБА_1 18 червня 2003 року на кімнати №№ 229, 230; з ОСОБА_2 16 травня 2003 року на кімнати №№ 319, 322.

Під час примусового виконання судових рішень про стягнення боргу з ТОВ «Ніконджитбудсервіс» державним виконавцем описано всю 9-ти поверхову будівлю гуртожитку загальною площею 6575,5 кв. м (акт опису та арешту майна НОМЕР_2 від 2 лютого 2004 року) і накладено арешт для подальшої її реалізації (т. 2 а.с. 47, 48-50). У той самий час державний виконавець направив спеціалізованій організації заявку на продаж із прилюдних торгів арештованого майна та уклав 11 жовтня 2004 року договори про реалізацію майна, в яких на реалізацію виставлена не будівля гуртожитку як об’єкт нерухомості, а окремі приміщення гуртожитку, які в установленому законом порядку не набували статусу об’єктів права власності ( т. 1 а.с. 125).

29 жовтня 2004 року відбулись прилюдні торги з продажу частин приміщень (блоків) гуртожитку.

Згідно з протоколами про проведення торгів та актами про придбання майна з прилюдних торгів покупцями приміщень (блоків) указаного гуртожитку стали: ОСОБА_3 – блок 229 – 230; ОСОБА_6 – блок 221 – 222; ОСОБА_5 – блок 318 – 319; ОСОБА_9 – блоків 218 – 220; ОСОБА_4 – блок 227 – 228; ОСОБА_8 – приміщення коридору; ОСОБА_7 – приміщення коридору й душу; ОСОБА_10 – приміщення коридору.

Згодом рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2005 року та двома додатковими рішеннями того самого суду від 18 квітня 2005 року було визначено частки власників гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1: ТОВ «Ніконджитбудсервіс» - 9068/10000 частин; ОСОБА_16 – S_2 частини; ОСОБА_10 – S_3 частини, ОСОБА_8 – S_4 частин, ТОВ «Дар”я» - 336/10000 частин, ОСОБА_17 – S_5 частин, приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Дизайн Студія» - 64/10000 частини, ОСОБА_18 – S_6 частини.

Рішеннями Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2005 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_9 до Миколаївської філії спеціалізованого державного підприємства «Укрспец”юст» про визнання права власності та визнано право власності на конкретні приміщення гуртожитку, що розташований АДРЕСА_1.

Таким чином, судом установлено, що проведення прилюдних торгів здійснювалось на підставі договорів про надання послуг з проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна боржника, укладених між органом державної виконавчої служби та СПД «Укрспец”юст», що передбачено ч. 1 ст. 61 Закону від 21 квітня 1999 року № 606 –XIV (у редакції, яка була чинною на час проведення прилюдних торгів).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання недійсними прилюдних торгів, угод із продажу приміщень гуртожитку, суд першої інстанції виходив із того, що під час проведення прилюдних торгів порушено порядок проведення торгів, оскільки державним виконавцем і СПД «Укрспец”юст» у процесі проведення прилюдних торгів фактично здійснено поділ нерухомого майна - приміщення гуртожитку, що не відповідає чинному законодавству щодо порядку проведення торгів. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними протоколів та актів прилюдних торгів, суд вважав, що зазначені документи є лише способом фіксації процедури проведення торгів, які не створюють будь-яких юридичних наслідків, а тому не можуть бути віднесені до правочинів, правомірність яких може бути оспорена в судовому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив із відсутності порушень прав позивачів і вимог закону щодо порядку проведення прилюдних торгів, які можуть бути підставою для визнання їх недійсними.

Таким чином, в ухвалі від 14 березня 2013 року у справі, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд дійшов інших висновків, ніж ті, які покладені в основу в ухвалах касаційного суду, наданих для порівняння.

Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права: гл. 4 ЖК Української РСР, Закону України від 21 квітня 1999 року № 606 –XIV, ст. ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Примірного положення про гуртожитки, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ст. ст. 127, 128, 130, 131 ЖК Української РСР порядок надання та користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством України, Примірним положенням про гуртожитки.

Розділом I Загальних положень Примірного положення про гуртожитки визначено, що цільовим призначенням гуртожитків є проживання в них робітників, службовців, а також інших громадян у період роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

У п. 15 Примірного положення про гуртожитки зазначено, що жила площа в гуртожитках не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в найм.

Розділ III цього Положення визначає, що мешканці гуртожитку мають право користування наданою їм жилою площею, а також місцями загального користування та його обладнанням. Під місцями загального користування слід розуміти приміщення, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку та побутового і санітарно-гігієнічного обслуговування його мешканців (душові, пральні, кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, коридори (що знаходяться за межами кімнат у гуртожитках коридорного типу та за межами жилого блоку (секції)), колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення, через які прокладені мережі комунікацій, приміщення теплопунктів, котелень, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого гуртожиток персоналу, складські приміщення тощо), якими користуються всі мешканці гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, яка була чинною на час включення гуртожитку до статутного фонду ТОВ «Ніконджитбудсервіс») до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально - культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, яка була чинною на момент приватизації державного підприємства) установлено, що до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами. Пунктом 2 Положення про прядок передачі у власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року № 891 (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків. Зміни до п. 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26 травня 2004 року.

Наведені вище положення чинного законодавства не відносили гуртожитки до об’єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі в комунальну власність відповідних рад і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Таким чином, судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 було включено до цілісного майнового комплексу ТОВ «Ніконджитбудсервіс», який на час проведення прилюдних торгів належав йому на праві колективної власності й мав статус гуртожитку.

Перевіряючи доводи заяви щодо порушення прав позивачів та вимог закону в процесі продажу з прилюдних торгів окремих частин будівлі гуртожитку, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Як установлено судом, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України позивачами зазначено недодержання державним виконавцем та СПД «Укрспец”юст» під час проведення прилюдних торгів норм Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV і Тимчасового положення щодо визначення об’єкта цих торгів, у результаті яких відбулось відчуження окремих частин гуртожитку як окремих об’єктів нерухомості, у тому числі допоміжних приміщень гуртожитку, які знаходяться в загальному користуванні всіх мешканців гуртожитку, чим порушені їхні права.

Умови та порядок виконання рішень судів і інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі – Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 11¹, 85 Закону).

Аналіз положень Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV й Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV та пп. 5.11, 5.12 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361, ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону).

Аналізуючи зміст норм права: ст. ст. 177, 179, 181, 182, 186, 188, 190, 191 ЦК України, які визначають поняття речі як об’єкта цивільних прав, нерухомої речі, належність речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об’єкта нерухомого майна; ст. 66 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV щодо підготовки і проведення прилюдних торгів; пп. 2.1, 2.5, 3.7, 3.10 Типового положення, які визначають поняття лота як одиниці майна, що виставляється для продажу на прилюдних торгах (у справі, яка переглядається, – це будівля гуртожитку як одиниця нерухомого майна, загальною площею 6575, 5 кв. м), слід дійти висновку про те, що об’єктом реалізації з прилюдних торгів могло бути нерухоме майно, яке є об’єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс (або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об’єкт власності), а не його частина, яка не набула статусу об’єкта нерухомості в передбаченому законом порядку.

За таких обставин висновки суду про правомірність здійснення продажу з прилюдних торгів частин внутрішнього об’єму цієї будівлі (окремих кімнат, приміщень загального користування: коридорів, душових) без вирішення питання щодо технічної можливості виділу в натурі цих часток з об’єкта нерухомого майна й набуття ними статусу об’єкта цивільних прав не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, та скасовує судове рішення повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.

Ураховуючи викладене, заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року - скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360⁴ ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий	А.Г. Ярема

Судді:	Л.І. Григор'єва
	В.І. Гуменюк
	Н.П. Лященко В.В. Онопенко
	Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

(у справі № 6-76 цс 13)

Корисні посилання: