Верховний Суд України висловив правову позицію щодо договорів міни земельних ділянок укладених в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) (справа № 6-172цс14 від 05 листопада 2014 року.)

П О С Т А Н О В А

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

5 листопада 2014 року                                                                            м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Козелецького району Чернігівської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: державна інспекція сільського господарства у Чернігівській області, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договорів міни недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 13 березня 2014 року,

 в с т а н о в и л а:

 У серпні 2013 року прокурор Козелецького району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів міни недійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Зазначав, що 28 січня 2012 року ОСОБА_3 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 договір міни земельних ділянок, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельну ділянку S_1; ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3, а остання прийняла у власність земельну ділянку площею S_2, що розташована за АДРЕСА_1. 28 січня 2012 року ОСОБА_2 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 три договори міни земельних ділянок, згідно з якими ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельні ділянки площею відповідно S_3, S_4, S_5; ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2, а остання прийняла у власність три земельні ділянки площею S_2 кожна, що розташовані за АДРЕСА_1.

Посилаючись на оплатний характер договору міни, позивач стверджував, що фактично відбулось відчуження земельних ділянок, які ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали у власність на їхню частку (пай) за рахунок земель, виділених у власність реорганізованим сільськогосподарським підприємствам, на користь ОСОБА_1 в обмін на належні йому земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що отримані попереднім власником не в рахунок частки (паю), чим було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження таких земельних ділянок, і просив на підставі пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі – ЗК України) (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визнати вказані договори міни недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2014 року, позов прокурора Козелецького району Чернігівської області задоволено: визнано недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що укладені між ОСОБА_2 (за довіреністю – ОСОБА_4) і ОСОБА_1 28 січня 2012 року, НОМЕР_4, що укладений між ОСОБА_3 (за довіреністю – ОСОБА_4) і ОСОБА_1 28 січня 2012 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5; та скасовано державну реєстрацію права власності на: земельну ділянку площею S_5 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_5 (державний акт НОМЕР_6); земельну ділянку площею S_4 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_7 (державний акт НОМЕР_8); земельну ділянку площею S_3 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_9 (державний акт НОМЕР_10); земельну ділянку площею S_1 за ОСОБА_1, яка здійснена управлінням Держкомзему у Козелецькому районі Чернігівської області в поземельній книзі 23 лютого 2012 року за НОМЕР_11 (державний акт НОМЕР_12); вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини 4 статі 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: пункту 15 «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15лютого2012року,від21травня 2014року та від 25 червня 2014 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_6 та прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини 1 статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що за оспорюваними договорами міни здійснено обмін земельних ділянок (паїв) на інші земельні ділянки, унаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин – визнання недійсним договору міни, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 лютого 2012 року на підставі пункту 15 «Перехідні положення» ЗК України та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» дійшов протилежного висновку – про укладення договору міни з дотриманням вимог законодавства.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Проте надані заявником дві інші ухвали суду касаційної інстанції не свідчать про неоднакове застосування судом вищезазначених норм матеріального права.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року відхилено касаційну скаргу та залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову прокурора Чернігівського району про визнання недійсним договору міни,

заявленого з підстав порушення сторонами договору мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що свідчить про ухвалення судом касаційної інстанції аналогічних судових рішень у двох різних справах із посиланням на ті самі норми права, які судом касаційної інстанції в обох справах застосовані правильно.

На відміну від висновків, які містяться в судових рішеннях у справі, яка переглядається, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції         норм матеріального права, висновок суду про відмову в позові ґрунтується виключно на тому, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права та що має право порушувати питання про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на рішення в якій посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своєї заяви про перегляд судових рішень, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 15 «Перехідні положення» ЗК України та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації Чернігівської області від 12 жовтня 2006 року НОМЕР_13 передано громадянам (у тому числі ОСОБА_3) земельні ділянки, у розмірі земельної ділянки (паю), безоплатно у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та дозволено виготовити в установленому порядку державні акти на земельні ділянки замість сертифікатів на право на земельну частку (пай). Розпорядженням  від 19 листопада 2007 року НОМЕР_14 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення в установленому порядку державного акта на право власності на земельні ділянки, у розмірі земельної частки (паю), для ведення особистого селянського господарства із земель колишнього КСП «Євминка». На підставі зазначених розпоряджень ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1, а ОСОБА_2 – державні акти на право власності на земельні ділянки площею S_3, S_4, S_5 (а.с. 19, 21, 23, 25).

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок НОМЕР_15, НОМЕР_16 від 10 березня 2011 року ОСОБА_1 набув права власності на земельні ділянки площею S_6, S_6, які попередні власники отримали у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Євминської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, а не за рахунок земельної частки (паю).

За заявою ОСОБА_1 було проведено поділ зазначених земельних ділянок на три частини кожної площами: S_2; S_2 та S_7 – з виготовленням нових державних актів із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

28 січня 2012 року ОСОБА_3 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 договір міни земельних ділянок, згідно з яким ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельну ділянку площею S_1; ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 а остання прийняла у власність земельну ділянку площею S_2, що розташована за АДРЕСА_1.

28 січня 2012 року ОСОБА_2 (від імені якої діяв ОСОБА_4) уклала з ОСОБА_1 три договори міни земельних ділянок, згідно з якими ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність земельні ділянки площею S_3, S_4, S_5; ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2, а остання прийняла у власність три земельні ділянки площею S_2 кожна, що розташовані за АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов’язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі  цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі  цього або іншого масиву.

Отже аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай». Проте заявник на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на земельні ділянки площею по S_6 кожна для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності (а не за рахунок земель, виділених на частку (пай) у реорганізованому сільськогосподарському підприємстві), які згодом поділено на частини, які на підставі договорів міни ним були обміняні на земельні ділянки, набуті в розмірі земельних часток (паїв).

Оскільки спірні договори міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними, то суди у справі, яка переглядається, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини 1 статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 13 березня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

головуючий ЯремаА.Г.

судді: Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.І. Гуменюк Я.М.Романюк  В.М. Сімоненко

 

  Правовапозиція, яка висловлена Верховним СудомУкраїни в постанові від 5 листопада 2014 року у справі  № 6-172цс14

  Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

 Аналіз статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та пунктів 3, 5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай». Проте заявник на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на земельні ділянки площею по S_6кожна для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності (а не за рахунок земель, виділених на частку (пай) у реорганізованому сільськогосподарському підприємстві), які згодом поділено на частини, які на підставі договорів міни ним були обміняні на земельні ділянки, набуті в розмірі земельних часток (паїв).

 Оскільки спірні договори міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними, то суди у справі, яка переглядається, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.